головна сторінка
 
зворотній зв'язок
 
мапа сайту
 
Тел +38 (0352) 28 51 92
Факс +38 (0352) 28 51 92
 
Вівторок, 30 серпня 2016 12:26

Ярослав Карпик: «Я не уявляю себе поза колективом "Оріону", який очолюю чверть століття»

Голова правління - генеральний директор Тернопільського радіозаводу «Оріон» Ярослав Карпик, у дні святкування Дня незалежності України, відзначає ще й особисте 65-річчя. Наш кореспондент зустрівся з ювіляром і попросив згадати найвагоміші віхи життя і виробничі досягнення рідного підприємства

    • Я народився на Зборівщині, закінчив знамениту Кобзарівську середню школу, - розповів Ярослав Михайлович, - знамениту тому, що з її стін свого часу вийшли нинішній Перший віце-прем'єр України Степан Кубів, світлої пам'яті Олег Шаблій, ректор Тернопільського національного технічного університету, його проректор, заслужений діяч мистецтв України Олег Герман, брати Петро і Андрій Хоми, які, відповідно, були заступником голови ОДА і начальником управління АПК облдержадміністрації, нинішній начальник фінансового управління - Степан Скибиляк... 60 відсотків моїх однокласників також вступили до вишів, і це тоді, коли якість знань не вимірювалася кількістю доларів у кишені.;

    • А куди подались ви?

    • До обласного центру я їхав з твердим заміром вступати до медінституту. Але коли дізнався, що там потрібно вчитися шість років, то відразу подумав, хто ж мене, дитину незаможних колгоспників, буде стільки утримувати?! Тож вступив до тодішнього Тернопільського філіалу Київського Інституту народного господарства (сьогодні — ТНЕУ). Закінчив уже Тернопільський фінансово-економічний інститут у 1972 році. Не можу не згадати і тодішнього ректора Леоніда Каніщенка, який поіменно знав чи не кожного із чотирьохсот студентів. Після вишу за всесоюзним розподілом розпочав трудову діяльність у Донецькому облфінвідділі. Далі - військова служба і знову дорога додому, де зостались старенькі батьки.

Стежка долі пролягла через «Сатурн»

  • Яким чином потрапили на «Оріон»?

  • У пошуку місця праці подався у конструкторське бюро дослідних робіт, з якого у Тернополі починався славнозвісний завод «Сатурн», якого, на жаль, уже давно немає на економічній карті обласного центру. У 1979 році розпочалось будівництво нинішнього «Оріону». Його очолював мій земляк, талановитий організатор промисловості, Григорій Підручний. Саме він запросив мене на об'єкт, який став моєю долею на все подальше життя. На «Оріоні» я починав службову кар'єру головним бухгалтером підприємства, а естафету його керівника у 1991 році перейняв від Валентина Данілова. На той час бурхливих національно-демократичних перетворень ця посада була виборною, тож керівництво «Оріоном» мені довірив його багаточисельний колектив.

    На наші плечі випали честь і обов'язок розбудовувати завод. Справа видалась доволі складною передусім тому, що катастрофічно бракувало кваліфікованих спеціалістів. Тож ми десятками відправляли людей на стажування по всьому Союзу, щороку наш колектив збільшувався на 300-500 чоловік. Таким чином, за десять років ми сформували високопрофесійний колектив. З розвалом імперії та перерозподілом економічних зв'язків «Оріону» довелося нелегко, втратились практично всі ринки збуту. У Києві буквально з нуля почали створювати керівні управлінські структури відомства засобів радіозв'язку. Та й у Тернополі не все складалося просто. Вирували політичні пристрасті, численні мітинги, а мене зараховували до «страшних комуняк». Та у відвертих розмовах з людьми знайшли раціональне порозуміння. Відтак, нам вдалося сформувати фахову управлінську команду і втримати виробництво на плаву.

  • Розкажіть про це детальніше...

  • Звичайно, у нас були злети і падіння, але з незалежних від нас причин, з 2005 року обсяги замовлень для оборонної промисловості йшли на спад. Цей болісний процес поширився на весь Тернопіль. Першим «впав» потужний «Сатурн», далі ганебно і безкарно розібрали на металобрухт комбайновий завод, перетворивши його на торговицю, знищили фарфоровий, до мінімуму скоротило обсяги виробництва «Текстерно»...

  • В рідну Україну через... Корею

  • Як на цьому фоні сьогодні виглядає «Оріон»?

  • Ми зберегли всі види виробництва. Разом з тим, за останні роки придбали новітнє обладнання, яке дозволяє виробляти високотехнологічні плати для радіостанцій. Маємо хорошу гальваніку, потужний інструментальний цех, автоматизовану систему управління, власний конструкторський відділ, який є автором усієї лінійки нашої нинішньої продукції.

    Словом, сьогодні «Оріон» - сучасний завод, який виконує низку відповідальних замовлень і комплектує своїми радіостанціями вітчизняну бронетехніку. На жаль, є й зворотна сторона медалі. Уже другий рік поспіль чуємо, що у держбюджеті закладені значні кошти на так звану "оборонку", але до нас вони не доходять. А тим часом, наші люди гинуть на війні і через поганий зв'язок. Саме так. У той час, як наші засоби зв'язку ніхто не може запеленгувати, військовики користуються примітивними мобільниками, за якими ворог фіксує координати бійців буквально до метра, і під час обстрілів вони стають живими мішенями. Про цю нагальну проблему говоримо на всіх рівнях, але нас ніхто не чує.

    І це не єдина проблема. Сьогодні маємо чудові розробки для поліції, проте силовики надають перевагу закордонним. Всі знають про це, дружно боремося з корупцією, а високоякісні, надійні і сертифіковані за всіма параметрами оріонівські радіостанції виявляються нікому не потрібними. Складається враження, що Верховна Рада, Кабмін не розуміють, що в країні війна, а гроші, які йдуть на оборонну галузь, до кінця не контролюються.

  • Даруйте за відвертість, але, може, ваші радіостанції не такі вже й хороші...

  • Дякую за резонне запитання. Пригадуєте кількарічну історію з корейськими «Хундаями». Залишимо поза дужками їх якість, але свого часу ми розробили високоефективні засоби зв'язку для залізниці. Так ось, у Кореї виграли тендер і лише завдяки іноземцям наші радіостанції повернулися на українську залізницю...

    До речі, про нашу конкурентоспроможність говорять й виграні тендери у двох країнах - в Індії та Єгипті. І це, власне, дає нам змогу триматися на плаву, давати роботу 620 працівникам колективу. Звісно, не обходиться без проблем, але я вже просто не уявляю себе поза заводом, без дружнього колективу «Оріону», який очолюю чверть століття.

  • Але життя особисте, ділове не обмежується лише виробництвом...

  • Це правда, останнім часом тісно контактуємо у форматі обласної організації асоціації роботодавців України, активними учасниками якої є її керівник і душа - начальник «Тернопільгазу» Олег Караванський, генеральний директор «Ватри» Василь Щиренко, очільники обленерго та облспоживспілки Ігор Юхимець, Михайло Лазар, генеральний директор «Тернопільбуду» Василь Лило, лісовий генерал Ігор Попадинець, ректори Петро Ясній, інші знакові люди краю. У цьому своєрідному клубі за інтересами обмінюємося думками з важливих економічних питань і формуємо стратегію спільного виживання. Словом, тримаємось купи, бо навіть обласній владі ми все більше стаємо нецікавими, при тому, що разом утримуємо тисячі робочих місць, платимо відповідні податки і дбаємо про соціальний розвиток рідного краю.

  • ...Якщо раз чи два на місяць не поїду я в село

  • Яскравою сторінкою вашої біографії є й краєзнавство...

  • Я до сьогодні живу своїм рідним селом Кобзарівкою. Це - моя душевна відрада. Знаєте, як співається у відомій пісні, що мені стає сумно, «якщо раз чи два на місяць не поїду я в село». Моя старовинна мала батьківщина надихає позитивною енергетикою, тут із задоволенням спілкуюся з його чудовими людьми, разом з однодумцями та районною владою проплатили проект добудови школи, відремонтували церкву, ладнаємо дороги, а у раніше занедбаному костелі створюємо краєзнавчий музей, до якого уже наступного місяця будемо приймати експонати від односельців та його вихідців. А вершиною вдячності малій батьківщині вважаю свою книгу «Моя Кобзарівка», в якій намагався закарбувати найважливіші віхи села та його неповторних жителів.

  • Ярославе Михайловичу, а тепер про найсокровенніше — про сім ю, адже виробництво і сім я, це як два крила одного птаха...

  • Зі своєю дружиною, в юності відомою спортсменкою, майстром спорту з художньої гімнастики Любою Петрівною Зозулею, з якою ми стали на рушничок щастя у далекому 1975 році, виховали двох дітей. Дочка Таміла навчалася у США, має дві вищі освіти, працювала викладачем ТНЕУ, згодом - у Раді національної безпеки України. Зараз виховує двійко дітей. Син Олег закінчив Тернопільський економічний університет, приватний підприємець, у нашому родинному селі займається садівництвом. Водночас він посвятив себе духовному просвітництву молоді, яку навертає на істинний шлях і рятує від наркоманії.

    Два роки тому синова дочка Злата була уже майже безнадійною. Після важкої операції дитина нормально розвивається. І в подяку за таку ласку Божу мій син Олег разом з дружиною усиновили ще двох дітей. Ось такі вони, мої і наші життєві дороги, виробничі справи, сімейні тривоги і радощі.

 

Розмовляв Богдан Новосядлий

Надруковано в газеті "Свобода" 17 серпня 2016 р.

Останні новини

Default Image

ПОВІДОМЛЕННЯ про проведення (скликання) загальних…

Повідомляємо про проведення (скликання) загальних зборів акціонерного товариства, що відбудеться… >>>
Default Image

Засідання Наглядової ради 05.09.2023р

Повідомляємо про засідання Наглядової ради, на якому планується обрати Голову Правління, що… >>>
Default Image

Повідомлення про проведення річних загальних…

Шановні акціонери Акціонерного товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон»! Акціонерне товариство… >>>